"Підтримати"
Новини
Всі новини

Репортаж з окупованого Донецька: імітація життя (фото)

Періодично люди, які покинули чотири роки тому окуповану територію Донбасу, повертаються в рідні краї. У багатьох там залишилися близькі люди, квартири, які поки ще не "віджали", рідні могили... І люди їдуть. А повертаючись, довго оговтуються, відновлюючи душевну рівновагу і намагаючись вгамувати печаль, яка постійно присутня в душі.

Цей репортаж - з найсвіжіших. Людина, яка побувала там, назвати себе не зможе.
Але побачивши колись яскравий і красивий Донецьк в тому вигляді, в якому він знаходиться зараз, вона зуміла знайти найточніше визначення того, що відбувається: імітація життя.

Кожне моє відвідування окупованого Донецька супроводжується затяжною депресією. Дорога додому зараз дуже далека і важка. Не одну сотню кілометрів доводиться долати на поїзді, а потім - кілька пересадок до лінії розмежування і дуже виснажливі переходи через блокпости.

Депресивний стан починає «накривати» на лінії розмежування.

Вже майже чотири роки не віриться, що все відбувається насправді (військові, черги, сумки, поклажа, перевірки, знахабнілі перевізники і т.д.), а не в жахливому сні. Але, там, за межею, живуть близькі і друзі, тому не можна не їхати, не провідати. Їм потрібні ліки і майже все: одяг, побутова хімія, і навіть кондитерка! Так, так, вони сумують за українською продукцією.

У Донецьку немає дефіциту продуктів, але вони дуже дорого коштують і не завжди хорошої якості. Продукти, в основному, російського і білоруського виробництва, є і місцеві. Неякісними вважаються російські товари. У нас навіть найдешевший порошок для ручного прання - пере і відпирає бруд. Найдешевший порошок російського виробництва в Донецьку - ще більше забруднює білизну! Перевірено.

Те ж саме, наприклад, з томатним соком. Його просто відразу виливають в унітаз після покупки і дегустації. Якщо в Донецьку з'являються продукти українського виробництва, то вони дуже користуються попитом. А в лікарнях лікарі тихенько, на вушко, рекомендують пацієнтам «діставати» медпрепарати українського або імпортного виробництва і ні в якому разі не купувати їх в місцевих аптеках. Звичайно, не всі лікарі видають таємні рекомендації, але, повірте, є там абсолютно адекватні медпрацівники.

У поїзді довелося їхати в одному купе з жінкою пенсійного віку, яка багато років працює педіатром в одній з міських поліклінік Донецька. За її словами, такого свавілля, як зараз в «республіці», не було ніколи. У поліклініці дуже холодно, а щосереди потрібно приймати на огляд немовлят, тому лікар кожен раз ходить скандалити до керівництва, щоб отримати обігрівач. До речі, ця лікарка ще раз підтвердила те, що і так давно відомо: в повному обсязі на псевдореферендумі в Донецьку дуже мало голосували «за», багато хто ходив, щоб поставити галочку навпроти слова «ні». А особисто вона пішла заради інтересу, подивитися своїми очима на те, що відбувається. Ще до війни її діти жили в іншому місті, але прописані були у неї. На виборчій дільниці жінка швидко знайшла себе і свою сім'ю в списках, але навпроти прізвищ вже стояли підписи. І потім ще цей кругообіг паспортів, коли з одним і тим же документом кілька разів «голосували», навіть приносячи з собою паспорти всіх родичів... На питання, чому не поїхала до дітей, жінка відповіла, що і так часто буває у них, а ось кинути маленьких пацієнтів так і не змогла, лікарів не вистачає, хтось повинен лікувати дітей. Ось так.

Що ж так мене вганяє в пригнічений стан, всякий раз, коли я перетинаю лінію розмежування і в'їжджаю в Донецьк? Я бачу ілюзію життя в центрі обласного центру і реальне виживання на околицях міста. Мені відразу згадується програма розвитку колишнього міського голови Лук'янченка кінця 90-х, вона називалася «Місто без околиць». Тоді в місті ще жартували, що тільки в центрі буде цивілізація, а на віддалені райони скинуть снаряди, щоб нічого там не робити.

...Хто б міг подумати, що через два десятки років, саме «будівельники руського міра» з суміжної держави «втілять» таку жахливу програму «Місто без околиць»?

Мені вдалося побувати в Донецьку напередодні Нового року. Раніше в цей час до всіх торгових центрах мережі «Амстор», неможливо було підступитися. Автомобіль просто ніде було приткнути на стоянку біля супермаркету, а зараз в Петровському районі (віддалений район Донецька - ред.) «Амстор» нагадує декорацію з фільму жахів: навколо - порожньо, ні душі, пошкоджені осколками вікна забиті фанерою, немає святкових вогнів, яскравої реклами, динаміки не зазивають покупців... Сумне видовище.

Якщо проїхати до Трудовських, (це крайня точка, далі - підконтрольна Україні Мар'їнка), то школи на околиці і будунки, як були розбиті, так і стоять, пошкоджені. На околицях, у віддалених районах Донецька і в прилеглих селищах, де життя і так застигле, о третій годині дня нікого практично не видно, люди намагаються ховатися по домівках. І хоча автобуси з автостанції «Центр» і Текстильника, і району «Жилплощадка» курсують до автостанції «Трудовська», там давно немає такого руху людей, машин, як було раніше. Немає найдешевшого ринку в Донецьку, все застигло - тільки імітація життя і процвітання.

Особливо цю імітацію видно в центрі Донецька. Не заперечую, тут чисто, постійно метуть, шкребуть, прибирають комунальники. І не дивно, їх тут по п'ятеро людей на кожен квадратний метр. І причому, в основному, молодь. З роботою в «республіці» туго, а воювати охочих і спочатку було небагато, а тепер і поготів.

На центральних вулицях міста запросто можна побачити закриті, занедбані офіси, магазини, а на вулиці Університетській, в районі колишнього магазину «Ізумруд», стихійну торгівлю. З постеленної на тротуарі газети, продають яблучка. У таких масштабах, як зараз, це було тільки в 90-і.

У місті ще зустрічаються написи українською мовою. Наприклад, на магазині напис «М'ясо» (це на Текстильнику), реклама «Чернігівського» пива, а найбільше повеселив банер в Петровському районі над дорогою по вулиці Петровського: привітання з Новим роком і нижче, дрібнішим шрифтом, - «З Новим роком та Різдвом!» У громадському транспорті, маршрутних автобусах, є реклама перевізників в Україну, де і ціни вказані в гривнях. Але найцікавіше, що в правилах перевезення пасажирів, в переліку категорій, які користуються правом пільгового проїзду, зазначено, що все це «Відповідно до Закону України «Про перевезення»!

З моїх особистих спостережень і спілкування з деякими донеччанами, навіть випадковими знайомими. У особистих бесідах, вони скаржаться на можновладців, на те, як вони жирують і наживаються, пенсіонери вже не приховують, що без української пенсії просто не вижили б, мало хто довіряє телевізору, адже тільки тупий може повірити в процвітання, про яке говорять з екранів. Дійсність говорить зовсім про протилежне.

Найважче там проукраїнським. Як вони, бідні, виживають в цьому ваккумі, навіть важко уявити. Якщо у людини немає Інтернету і можливості дивитися чи слухати українські телеканали, це просто жахливо. Повірте, що там немає можливості дивитися жоден український канал, незважаючи на всі запевнення української сторони, що встановлені підсилювачі сигналу і так далі. І я вважаю, що в інформаційній війні ми, як і раніше, програємо. Мало того, в Костянтинівці (підконтрольний Україні місто, кінцева залізнична станція, де повним-повнісінько українських військових), в кафе «Ложка», куди також заходять поїсти і наші військові, ви будете дивитися на великому екрані телевізора російський канал НТВ! Чому ж не бути депресії від побаченого? «Накриває», тому що є відчуття, що це ще довго не закінчиться. І чи доживу я до моменту, коли Донецьк повернеться в Україну? З кожним роком у мене все менше надії... але, вона ще жива...


(далі буде)


Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Twitter.

Ctrl
Enter
Если вы заметили ошибку в тексте
Выделите её и нажмите Ctrl+Enter
Также по теме
Показати ще новини